Криївка

Повість "Криївка" Олександра Вільчинського і моя довгожданна відпустка закінчились одночасно, але книга виявилась дуже "в тему" і "під настрій". Свої літні канікули я проводила в селі у баби з дідом, й описаний у повісті регіон мені добре знайомий, тому це було як повернення у моє щасливе й веселе дитинство ;) Розповідь ведеться від лиця Олюня (так ніжно його називає мама, а за нею й друзі) й оповідає про будні 14-16 річних хлопчаків. Пригоди і взаємини цих "побратимів" написані з життя, і взагалі колорит місцевості переданий достовірно і яскраво, тобто тим, хто погано уявляє, що таке Західна Україна (особливо Галичина і близька до Тернопільщини Волинь), можна легко цю проблему, при бажанні, виправити, прочитавши дві сотні сторінок. Автор непогано розкриває тему того, як попри утиски і пильний наглядово-каральний контроль радянської влади, збереглася пам"ять, повага й захоплення повстанським націоналістичним рухом, як незважаючи на страх перед "облавою", дотримувались традицій (одияніє і Пасхальна літургія). От тільки хлопцям я би дала, з огляду на їх поведінку, років 10-12.
Приємні теплі спогади з легким ностальгічним шлейфом про літо (і дитинство), що закінчились.

Там в передмові є слова, що нічого не відбувється, крім того, що дитинство швидко минає. Оце, мабуть, і вся правда про книгу. Тут різні забави дітлахів, мрії, уявлення. Напевне, дуже цікаво буде це читати тим, хто в ті часи був приблизно одного віку з героями.
Лише тонким відгуком пронизує цю книгу тема загадкових повстанців, які жили у лісі, а історії про них захоплюють та зачаровують хлопчаків, які наважуються і собі створити криївку, уявляючи себе цими самими повстанцями. Але говорити про неї нікому не можна. І взагалі, говорити про це не можна, і згадувати про повстанців - теж не бажано. Отак і живуть хлопчками в здогадках про таємничих героїв, що жили у лісі, переповідаючи одне одного героїчні історії про них...